Внутрішній опір людини перед виконанням по-справжньому важливих для неї справ — це абсолютно природне явище, яке дісталося нам у спадок від предків. Так вважає письменниця Барбара Шер (Barbara Sher). Представляємо вашій увазі цікавий матеріал в нашому перекладі на українську мову. Це уривок з її нової книги “Live the Life You Love.
In Ten Easy Step-By Step Lessons”, — про те, чому так важко почати діяти, коли мова йде про справу всього життя, і як побороти нірвану інерції. Через великий обсяг матеріалу для ознайомлення ми розділили його на частини та опублікували в двох записах нашого сайту:
– Як перемогти внутрішній опір і взятися за важливі справи. Частина 1: Що таке опір?
– Як перемогти внутрішній опір і взятися за важливі справи. Частина 2: Як обійти захисні бар’єри.
Для тих, хто погано володіє англійською мовою, але хоче прочитати цю книгу цілком, можемо порекомендувати російський переклад. Нещодавно книга вийшла на російській мові у видавництві «Манн, Іванов, Фербер» під назвою – «Давно пора! Как превратить мечту в жизнь, а жизнь в мечту».
Частина 2. Як обійти захисні бар’єри
Внутрішній опір — це сила, зате у нас є мозок. Зараз ми повчимося непомітно обходити перешкоди. Спочатку потрібно перехитрити захисний рефлекс: нехай він думає, що переміг. Коли він заспокоїться та задрімає, ми викличемо з глибин підсвідомості іншу силу, таку ж потужну і настільки ж важливу для самозбереження, як обережність.
Два стани розуму
Давайте ще раз згадаємо про «нірвану інерції». Перш, ніж з нею боротися, потрібно чітко засвоїти, як влаштована ця захисна стратегія нашого організму.
Вам траплялося бачити сни, де ви намагаєтеся прокинутись, але ніяк не можете відкрити очі? Пам’ятаєте, як вас затягувало назад в країну сновидінь?
Вирватися з цього стану — все одно що подолати гравітацію: практично неможливо. Транс, в який ми впадаємо по милості захисних рефлексів, дуже схожий на такий сон.
Інерція — один стан свідомості, а бурхлива діяльність — інший, полярно протилежний. Вони відрізняються один від одного, як сон і неспання. «Нірвана інерції» діє на нас як погана залежність. Наприклад, завзятий курець не хоче позбутися від тяги до куріння. Він нездатний цього захотіти і лише мріє випробувати таке бажання. Намагатися здійснити таку мрію — все одно що прокидатися уві сні.
Однак ті, кому вдалося кинути палити, оглядаються на минуле життя з подивом. Їм здається, ніби вони багато років блукали в якомусь тумані і не усвідомлювали, як добре їм буде без тютюнової залежності.
Нірвана інерції жартує з нами такі ж злі жарти. Коли ми в неї впадаємо, немов би відключається пам’ять: ми забуваємо, як чудово спати. Як би чудово було, якщо б вдалося нагадати собі все те, що обережність витісняє з нашої свідомості!
Взагалі-то спосіб є. Ту ж саму модель залежності можна вивернути так, що вона сама розвіє дурман бездіяльності. Природа залишила нам лазівку, дала шанс вийти навіть з самого глибокого ступору. Є імпульс, який досить сильний, щоб всерйоз захотілося прокинутися.
Вправа 3. Як скинути кайдани сну *
Першим ділом потрібно пом’якшити пильність захисного рефлексу. Якщо переконати його, що ви не збираєтеся робити нічого небезпечного, він послабить хватку, і це дозволить вам почати вибиратися з трансу.
Обхідний маневр No 1. Абсолютний мінімум роботи
Якщо ви схожі на мене, то напевно вважаєте: взявся за діло — роби на совість. Тобто часто і багато. Треба займатися кожен вечір, треба обдзвонити сто чоловік за тиждень, треба годинами потіти на тренажерах і т. д.
Цієї думки достатньо, щоб зірвати роботу на першій же стадії. Призначати собі величезний обсяг завдань — все одно, що кричати прямо у вухо захисному рефлексу: зупини мене! Спаси мене в цю ж секунду! Звичайно, рефлекс прокинеться і включиться. Тут-то і почнуться проблеми.
Один викладач творчого письма з Монтани якось сказав нам на семінарі: «Намагайтеся писати кожен день. Якщо не вийде — редагуйте себе кожен день. Не вийде і це — тоді хоча б беріть свої начерки і кожен день ходіть з ними по кімнаті туди-сюди». Ось мудра порада від людини, яка в силу професії знає все про творчу кризу. Ймовірно, у вас не завжди виходить зробити те, що треба, — але ви повинні робити все, що можна.
Це я і називаю мінімальним обсягом робіт: таке крихітне завдання, що внутрішній захист не розцінить його як загрозу.
Зрозуміліше цей метод стає на прикладі фізичного навантаження.
Хороший інструктор з фітнесу знає: насамперед треба перемогти внутрішній опір клієнта. Тому він порадить починати з малого — на перших порах займатися зовсім недовго і потихеньку збільшувати навантаження до потрібної інтенсивності.
Але що значить «з малого»? Припустимо, інструктор велів почати з п’ятнадцяти хвилин вправ в день і поступово довести норму до сорока п’яти хвилин. В одного це виходить, а в іншого — ні.
Чому? Та тому, що комусь вистачить і п’ятнадцяти хвилин, щоб розбудити захисні рефлекси. Починати треба з такої дози, яку ваш внутрішній страж просто не помітить.
А як визначити цю дозу?
За власними відчуттями. Якщо ви думаєте «треба негайно встати і п’ятнадцять хвилин позайматися спортом (або пограти на піаніно, повчити мову, поговорити з клієнтами)» — значить, доза занадто велика. Треба знайти обсяг навантаження, який не викличе ні найменшого опору, нічого, окрім бажання діяти. Припустимо, позайматися дві хвилини. Або тридцять секунд. Або ще менше.
Можливо, єдиний спосіб обдурити рефлекси — просто потягнутися всім тілом, або зіграти буквально дві ноти, або відкрити підручник на потрібній сторінці, а потім покласти його назад на стіл.
Що ви відчуваєте при думці про це? «Так, все нормально, просто зараз і зроблю»? Тоді ви визначили перший крок. Ось що я називаю «мінімальним обсягом робіт» […]
Обхідний маневр No 2. Не можеш перемогти — приєднуйся
Якщо внутрішній опір не дає зробити навіть самої малості, не влаштовуйте війну з собою і не біжіть до холодильника за втішним тортиком. Розпрямтеся на весь зріст і гордо заявіть, що відмовляєтеся робити що б то не було.
Так-так, ви не помилилися. Топніть ногою і голосно скажіть: «Не хочу і не буду!»
Це дуже важливий момент. Начебто дивно відмовлятися робити те, що тебе ніхто не змушує, але я раджу вчинити саме так. Не викидайте білий прапор — проголосьте протест. Покажіть всім, хто тут головний: прийміть рішення нічого не робити! Заявіть самі собі (вголос, якщо є можливість): «Сьогодні я пальцем об палець не вдарю, і крапка!» Нехай це звучить і виглядає досить безглуздо, але тільки так можна врятувати вашу мрію. Зараз поясню чому.
Ви відчуєте, що сильні. Адже ви приймаєте вольове рішення, а не поступаєтеся ворогові. Не доведеться витісняти думки про роботу в глибини підсвідомості, щоб заглушити сором: ви ж не кинули свою затію, ви просто відмовилися займатися нею сьогодні. Не захочете нічого робити і завтра — повторіть свою ноту протесту. Кожен раз, як не зможете виконати мінімальний обсяг завдання, відмовляйтеся його виконувати. Це дуже важливо.
Але хіба це не означає, що внутрішній опір знову переміг? Не зовсім.
Адже ви опинилися на крок попереду, тим самим змінюючи розстановку сил. Так, захисний рефлекс ще не переможений. Але і ви не переможені, а значить, гра продовжується і її перебіг можна переламати.
Навіть якщо ви тижнями, а то й місяцями будете відмовлятися робити зарядку, грати на піаніно або писати роман — ви все одно опинитеся ближче до мети, ніж просто забувши про мрії та плани. Звичайно, дивно здійснювати тільки одну дію: відмову від дій. Але зараз головне — робити хоч що-небудь. Тоді вас не затягне назад в туман інерції, ви не пориньте в сплячку, а будете бадьорі і цілком активні.
Як же сприйме вашу стратегію захисний механізм? Рано чи пізно він вирішить, що ви дуже дивна істота, але небезпеки для вас начебто немає, значить, можна і відпочити. Спробуйте багато днів поспіль гордо й демонстративно відмовлятися написати хоч рядок задуманого роману. Не виключено, що в один прекрасний момент ви без особливих проблем сядете і почнете писати.
Однак до тієї пори, якщо не можете осилити найменший обсяг робіт, обов’язково топніть ногою, зціпіть зуби і рішуче відмовтеся працювати. Коли будете готові, переходите до третьої частини наших маневрів.
Обхідний маневр No 3. Зізнайтеся в коханні до роботи
Тепер, коли ви встановили крихітний обсяг робіт, який не викликає опору, згадайте одну дуже важливу річ: мова йде про улюблену справу. Може бути, зараз це не дуже помітно, але це так. Запевняю вас.
Насильно милим не будеш — і не треба
Ні в якому разі на намагайтеся вичавити з себе любов до тієї крупинці роботи, яку зможете виконати. Не треба ходити по квартирі, притиснувши до грудей рукопис і повторюючи: «Я люблю тебе, я люблю тебе», — як ніби від старанного повторення це стане правдою. Насильство над собою до добра не доводить. Вимучена, важка любов тільки вб’є справжню чи зажене її глибоко в підсвідомість. Вам не треба прикидатися, що ви обожнюєте свою роботу, тому що ви дійсно обожнюєте її. Як можна не любити власну мрію — кожну дещицю, кожну деталь?
Зараз я розповім вам історію. Одна моя подруга, скрипалька, приїхала репетирувати до мене додому, бо в неї йшов ремонт. Я спокійно займалася своїми справами, як раптом вона заграла дуже повільну і неймовірно ніжну мелодію. Нічого прекрасніше я не чула в житті. Це було таке чудо, що я просто застигла на місці і звернулася в слух. Подруга дограла до кінця, кілька секунд було тихо, а тому вона знову завела все ту ж просту, чарівну мелодію. Я на пальчиках увійшла в кімнату — подивитися, як вона грає. Її очі були закриті, вона вся ніби розчинилася в звуках, які народжувала скрипка. Неквапливо й любовно, вона ноту за нотою зіграла всю п’єсу. Закінчивши, подруга відкрила очі і безтурботно глянула на мене.
— Джоанна, — запитала я, — що це було? Приголомшлива музика!
— Та це ж просто гами, — з посмішкою відповіла Джоанна. Я була вражена.
— Як гами? У сенсі, до-ре-мі? Ти це зараз грала?
Не може бути! Така красива мелодія!
— Знаю. Це краща музика на світі, — сказала вона.
Я думала, гами — як віджимання. Мені здавалося, що музиканти грають їх для тренування, щоб не втрачати форму і розвивати м’язи. Але Джоанна змусила поглянути на них інакше.
— Гами — справжнє диво. Ти тільки подумай, адже в них вся музика світу! — пояснила вона.
І це були слова справжнього музиканта.
Такі люди є в будь-якій професії. Нещодавно я дивилася фільм про Чака Джонса — знаменитого мультиплікатора. Це він створив Хитрого Койота і Дорожнього Бігуна. Хтось із його команди сказав (дослівно не пам’ятаю, але за зміст ручаюсь): «Чак закоханий в кожен кадр, як ніби це перша і остання картинка у світі. Як ніби це шедевр Рембрандта».
Коли мікрофон передали самому Джонсу, він був помітно збентежений, але визнав, що це правда. Незабаром збентеження розвіялося і він заговорив: «Так, треба любити кожну частинку того, що робиш. Інакше ніколи не вийде нічого гідного. Якщо не любиш — значить, неправильно вибрав професію. Справжній музикант обожнює кожну кварту і терцію, а я обожнюю кожен кадр».
Погляньте на найменший шматочок своєї роботи — тієї, до якої у вас покликання. Ви відчуєте таку ж любов. Саме в ній проявляється талант. Будь-які фрагменти, будь-які деталі до того прекрасні, що неможливо відірватися. Як сказав один великий архітектор: «Бог в дрібницях». […]
Самий підступний прийом ворога: відключити пам’ять, змусити здатися
Тепер ви навчилися відображати всі прийоми внутрішнього опору — крім одного, самого потужного: двохходовки під назвою «спочатку забудь, а коли згадаєш, опусти руки і сдайся».
Ось як воно зазвичай буває: ви спокійно працюєте, застосовуючи стратегію, якої тільки що навчилися. Кожен день ви на крок ближче до мети. Якщо стає важко, ви повертаєтеся до мінімального обсягу завдання. А якщо і на нього не вистачає сил, голосно топаєте ногою і гордо відмовляється працювати — до тих пір, поки сили не повернуться.
І тут вас щось надовго відволікає. Навалюються житейські турботи, долає грип, на цілий тиждень в гості заявляється рідня — загалом, ви забуваєте про те, що робили. А коли спохватуєтеся, виявляється, що пройшов вже цілий тиждень. Тут у вас опускаються руки, і єхидний голосок десь у мозку каже: «Який сенс починати заново, якщо потім знову покинеш?»
І забудькуватість, і цей підступний голос надіслані вам внутрішнім захистом. Він намагається затягнути вас назад, блаженний і безпечний ступор. Хороша новина: зараз я підкажу, як тут бути.
Обхідний маневр No 4а. Створюємо зовнішні пам’ятки
Як нагадати собі про поставлену мету, якщо наш внутрішній страж хоче, щоб ми про неї забули? За допомогою карток Колоди пам’яті. На такий випадок ми з вами її і складаємо. Єдине, що потрібно робити, — скрізь носити її з собою, як ключі, гаманець або окуляри. І, звичайно, по кілька разів на день перебирати картки.
Разом з колодою завжди тримайте дві-три скріпки. Можете прикріпити їх до чистої карткиі. Надіньте скріпку на карту, де розписані наші обхідні маневри: нехай ця карта виділяється із всієї стопки. Навіть якщо ви забудете, навіщо тут скріпки, все одно ясно, що це важлива карта і в неї треба заглянути.
Одна клієнтка, яка збиралася відкрити власне кафе, зізналася мені: був період, коли вона постійно забувала, що ввечері, після основної роботи, треба обдзвонити можливих постачальників.
— Вдень я весь час перебирала карти, а до вечора мені ніби відбиває пам’ять. Це було дуже дивно! Вночі, лягаючи спати, я раптом все згадувала і розуміла, що знову нічого не зробила. І тоді я стала дзвонити додому, залишати «напоминалку» на автовідповідачі кожен раз, як натикалася на ту саму карту. Ввечері приходила додому, прокручувала повідомлення — і вуаля! Я тут же брала трубку і обдзвонила всіх — поки не забула знову. Уявіть собі, спрацювало!
Обхідний маневр No 4 б. Згадав — почни спочатку
Якщо внутрішній опір відбив вам пам’ять (а він, напевно, постарається), повертайтеся до роботи, як тільки зовнішні пам’ятки приведуть вас до тями. І ніяких коливань, ніби і не зупинялися.
У кінцевому підсумку лише така завзятість незмінно приносить плоди: коли починаєш знову і знову, ледь помітивши, що оступився. Можна сподіватися, що захисний механізм переконається: блокада пам’яті не працює — і залишить вас у спокої.
Але, навіть, якщо він і не складе зброю, пам’ятайте: доки ви повертаєтеся до перерваної справи, поки не кинули її зовсім — ви так чи інакше йдете до мети. Раз ви не зупинилися, значить, вас не можна зупинити.
Але що якщо я забуду, а потім так і не згадаю?
Не хвилюйтеся, згадаєте. Якщо ви дійсно закохані у мрію, у вас не вийде забути про неї назавжди — як у моєї подруги Джоани не вийде забути про музику. Справжня любов не проходить. Ви ж не розлюбите яблучний пиріг, правда?
Отже, весь алгоритм, коли внутрішній опір заважає вам здійснити плани:
1. Визначте мінімальний об’єм роботи, який готові зробити — і зробіть.
2. Якщо не змогли виконати пункт 1, гордо відмовляйтеся робити що б то не було кожен день — доки не з’являться сили.
3. Знайдіть у роботі те, що вам особливо дорого, і поставтеся до цього з усією любов’ю.
4a. Для підстраховки заготовте собі зовнішні пам’ятки.
4 б. Якщо забудете виконати все вищесказане, почніть спочатку, як тільки згадаєте.
*-перші дві вправи розглянуті в запису “Як перемогти внутрішній опір і взятися за важливі справи. Частина 1: Що таке опір?“
