Дослідження Університету Бен-Гуріона показало, що люди, які дотримуються «зеленої середземноморської» дієти, спалюють найнебезпечніший тип жиру в чотири рази швидше.
У тих, хто дотримувався рослинної дієти протягом 18 місяців, рівень вісцерального жиру знизився на 14% порівняно з 4,5% у контрольній групі, яка дотримувалась стандартної здорової дієти. Вісцеральний жир обволікає життєво важливі органи та всередині живота, як правило, надаючи тілу форму пивного живота чи яблука.
Цей тип найбільш небезпечний, тому що він виділяє в кров хімічні речовини та гормони, які викликають запалення, пов’язане із хронічними захворюваннями, такими як хвороби серця та жирова хвороба печінки. Його безпосередня близькість до органів підвищує ризик.
Середземноморська дієта – з високим вмістом жирів і білків, але з низьким вмістом вуглеводів – стала надзвичайно популярною в останні роки завдяки безлічі досліджень, що рекламують її переваги для довголіття, зменшення слабкості та запобігання раку. «Зелена» середземноморська дієта, як і раніше, містить багато бобових, цільнозернових, листової зелені, оливкової олії, горіхів та риби, але більше уваги приділяється зелені.
Людям з вісцеральним жиром в останньому дослідженні було рекомендовано відмовитися від червоного м’яса та птиці та щодня споживати від трьох до чотирьох чашок зеленого чаю та коктейль із водоростей. Дослідники вважають, що поліфеноли – рослинні сполуки, що захищають тканини організму від стресу, – допомагають спалювати жир, що було зазначено у попередніх дослідженнях.
Доктор Хіла Зеліча, експерт з ожиріння в Ізраїлі, яка брала участь у дослідженні, сказала: «Зменшення вісцерального жиру на 14% — це вражаюче досягнення для простих змін у вашому раціоні та способі життя».
Багато експертів вважають вісцеральний жир істинною метою схуднення та кращим показником здоров’я людини, ніж розмір її талії.
Вісцеральний жир згодом накопичується між органами та виробляє гормони та токсини, викликаючи хвороби серця, діабет, недоумство та передчасну смерть.
Першоджерело: https://bmcmedicine.biomedcentral.com/articles/10.1186/s12916-022-02525-8/tables/1
