Стрес нам не ворог

Чому пора перестати демонізувати стрес?

Стрес нам не ворогМи звикли вважати стрес небезпечним станом, який здатний лише нашкодити нашому здоров’ю. Прийшла пора відмовитися від цього стереотипу.

Широко поширена думка, що стрес — досить небезпечний психофізіологічний стан, який не просто іноді отруює нам життя, але може стати причиною різноманітних проблем зі здоров’ям, починаючи від тривіальної простуди і закінчуючи серйозними серцево-судинними захворюваннями.

І це дійсно так: підвищена смертність серед людей, які перебувають в хронічному стресі, неодноразово була підтверджена численними серйозними дослідженнями.

Тим не менш, в останні роки все більше число вчених, лікарів і психологів переконують нас: стрес може бути нашим другом.

Хто це вигадав?

Вісконсінський університет в Медісоні провів аналіз даних масштабного опитування* більш ніж 29 тисяч людей, присвяченого різним аспектам стресу.

Учених цікавило, чи вважають люди стрес шкідливим для здоров’я, а також наскільки високо вони оцінюють рівень стресу у власному житті. Після цього були зібрані дані про смертність серед учасників дослідження за наступні вісім років.

Результати дослідження легко передбачити: серед людей, чий рівень стресу був високий, смертність виявилася на 43% вище, ніж у інших учасників. Але ця статистика справедлива тільки щодо тих, хто був переконаний, що стрес руйнує їх тіло.

Навпаки, в групі, яка не пов’язувала стрес з потенційними проблемами зі здоров’ям, рівень смертності був найнижчим навіть у порівнянні з учасниками з низьким або незначним рівнем стресу в житті.

Інтерпретація результатів дослідження напрошується сама собою: підриває здоров’я не стрес як такий, а наше ставлення до нього.

Такі висновки не могли залишити байдужими лікарів і психологів, десятиліттями переконувавших своїх пацієнтів у тому, що стрес є небезпечним для їх здоров’я. Гостро було потрібно довести або спростувати гіпотезу про те, що ставлення до стресу може бути ключовим фактором, що визначає його наслідки.

Наука не змусила довго чекати і однозначно заявила: так, наші когнітивні установки щодо стресу безсумнівно впливають на те, які наслідки стрес буде мати для нашого здоров’я.

Гарвардський університет провів дослідження, що дозволило розкрити фізіологічний механізм цього впливу. На першому етапі експерименту учасників змусили без підготовки виступити з публічною промовою на тему «Мої особисті недоліки», причому аудиторію попросили навмисно подавати побільше невербальних негативних знаків.

Слухачі сиділи з незадоволеними, кислими обличчями, несхвально мукали і глузливо посміхалися, позою і жестами висловлювали нудьгу або незадоволення — одним словом, поводилися, як повні негідники.

Після цього піддослідним давали таке завдання: вирішити математичні завдання. І знову спеціально підготовлений ведучий навмисно підігрівав напругу: квапив, обривав, соромив за помилки.

Як і передбачалося, учасники дуже скоро починали проявляти ознаки стресу: прискорене серцебиття, пітливість, прискорене дихання, м’язову напругу — всі ті сигнали нашого тіла, які ми зазвичай інтерпретуємо як тривогу, страх, нездатність впоратися з тиском.

Однак перед початком дослідження половина учасників пройшла спеціальну підготовку: їм докладно пояснили, що стрес не несе ніякої загрози для їхнього організму. Навпаки, він є захисним, а значить корисним механізмом.

З його допомогою наше тіло на фізіологічному рівні готується до того, щоб впоратися з труднощами. Прискорене дихання насичує кров киснем. Підвищене серцебиття свідчить про те, що серце активно доставляє кисень до м’язів для швидких дій і мозку для прийняття рішень. М’язовий тонус говорить про готовність до фізичних навантажень.

Підготовлені учасники значно краще впорались з експериментом: вони почували себе впевненіше, спокійніше, краще контролювали свої думки, слова і дії, а також швидше відновлювалися після експерименту.

Але саме значна відмінність між двома групами полягала не в суб’єктивному сприйнятті стресу, а в фізіологічній реакції.

Тіло непідготовлених до стресу учасників найчастіше реагувало на стрес наступним чином: при збільшеному серцевому ритмі спостерігалося звуження кровоносних судин. Це вкрай несприятливе поєднання показників, здатне в довгостроковій перспективі призвести до серцево-судинним захворюванням. І саме таким чином ми найчастіше реагуємо на стрес.

Підготовлені учасники теж відчували прискорене серцебиття, але при цьому їх судини залишалися розслабленими і розширеними. Це не просто більш здорове співвідношення параметрів — це те співвідношення, яке характерно для людини в стані радості і рішучості.

Таким чином вплив когнітивного сприйняття стресу на його наслідки для людини було доведено експериментальним шляхом.

При чому тут обнімашки?

Існує ще один сильно недооцінений аспект стресу. Але щоб пояснити його, нам доведеться спершу трохи поговорити про гормони.

Гормон під назвою окситоцин відповідає за наші фізичні і соціальні зв’язки з іншими людьми. Він змушує нас шукати тілесного контакту, відчувати ніжність до близьких людей, співпереживати й допомагати їм, підтримувати тих, хто нам не байдужий.

Окситоцин нерозривно пов’язаний з позитивними емоціями, що виникають у моменти взаємодії з іншими людьми, за що його прозвали «гормоном обнімашек».

Але ще одна особливість окситоцину згадується рідше: це і гормон стресу. У відповідь на стрес наш гіпофіз викидає в кров саме окситоцин.

Вважається, що цей механізм склався еволюційно: у момент небезпеки окситоцин змушував наших предків шукати підтримки спільноти, що збільшувало їх шанси на виживання. При цьому важливо відзначити, що соціальні контакти в свою чергу провокують подальше вироблення окситоцину, а його підвищена концентрація в крові здатна мати воістину дивовижний ефект на наше тіло.

Справа в тому, що окситоцин впливає не тільки на мозок, але і на весь організм в цілому. Так, саме окситоцин запобігає деформації і звуженню судин під час стресу. Ще одна важлива функція цього гормону — захист серцево-судинної системи від наслідків стресу.

Окситоцин є натуральним протизапальним засобом, що наше тіло використовує для самозцілення. Саме окситоцин допомагає відновити дрібні пошкодження в серцевому м’язі, викликані стресом.

Виходить, що соціальні контакти в момент зіткнення з труднощами є найбільш здоровим варіантом поведінки, який активує закладений в нас природою механізм підвищення стійкості до стресу.

Альтруїзм як антидот

Наостанок розповімо ще про одне цікаве дослідження. У ньому взяли участь тисяча дорослих людей у віці від 34 до 93 років.

На початку дослідження їм поставили вже знайоме нам питання: наскільки високий рівень стресу у вашому житті? Людей також запитали, як багато часу в звичайному житті вони витрачають на допомогу кому б то не було: друзям, сусідам, членам свого співтовариства, незнайомим людям. Протягом наступних п’яти років науковці знову відстежували смертність серед учасників дослідження.

Результати були передбачувано сумні: серед людей, які відзначили високий рівень стресу в їхньому житті, ймовірність смерті була на 30% вище. Але разом з тим, ті учасники дослідження, які вказали, що витрачають багато часу на допомогу іншим людям, показали вражаючий результат: у цій групі взагалі не було — тобто буквально жодного випадку! — смерті від причин, що традиційно пов’язуються з наслідками стресу.

Результати таких досліджень дають нам можливість поставитися до стресу зовсім по-новому. Пора припинити боятися його і намагатися уникати будь-якими шляхами. Щоб відчувати себе добре під час стресу, потрібно змінити своє ставлення до нього.

Елементарна увага до реакцій свого тіла у важкі моменти дозволить нам сприймати ці фізіологічні прояви не як негативні відчуття, а як ознаку того, що наше тіло дбайливо готує нас до того, щоб впоратися з труднощами. Кожен може навчитися просто довіряти своєму тілу цю непросту задачу і ставитися до його роботи з вдячністю.


*Національний центр статистики охорони здоров’я США проводить глобальний моніторинг різних аспектів здоров’я нації з 1957 року. Для дослідження Вісконсинського університету були використані дані опитування 1998 року про різні аспекти стресу в їхньому житті людей: рівень і кількість стресу, стратегії управління стресом, ставлення до нього.

ГАРМОНІЯ
Додати коментар