Деякі люди здаються екстремальними інтровертами.
Вони ні з ким не дружать, не ходять на вечірки та побачення, замкнуті, розпорошені і наче занурені у свої фантазії. Вони неохоче розмовляють із іншими. Байдуже ставляться до проблем оточуючих. Не цікавляться чужою думкою — і не сприйнятливі до критики. Така поведінка може бути наслідком шизоїдного розладу особистості. Розповідаємо про це детально нижче.
Хто це
Шизоїдний розлад особистості – патологічний стан, при якому людина замкнена і беземоційна, не прагне встановлювати близькі зв’язки з іншими. Він включений до психіатричного класифікатора DSM-5 (https://www.psychiatry.org/patients-families/personality-disorders/what-are-personality-disorders) . Людей, які страждають на цей розлад, у популярній психології прийнято називати шизоїдами.
Сам термін «шизоїд» вперше використав у 1908 році швейцарський психіатр Ейген Блейлер, описуючи вкрай закритих і холодних людей, які не виявляють інтересу до їхнього життя. Блейлер вважав таку поведінку одним із проявів шизофренії.
Сучасні психіатри вважають ці розлади спорідненими, але при цьому їх чітко розділяють. У людей із шизоїдним розладом особистості вкрай рідко бувають галюцинації та параноя, типові для шизофренії. Крім того, незважаючи на свою відстороненість, люди з шизоїдним розладом зазвичай говорять логічно та чітко. У той час як люди з шизофренією схильні будувати складні мовні конструкції, в яких буває важко вловити сенс.
Загалом шизоїдний розлад особистості характеризується таким комплексом проявів:
- Людина вважає за краще бути на самоті.
- Вибирає заняття та хобі, які можна робити одному.
- Немає близьких друзів.
- Рідко ходить на побачення та часто не заводить сім’ю.
- Байдужа до чужих проблем.
- Погано розуміє жарти.
- Виглядає емоційно холодною.
- Рідко усміхається.
- Говорить монотонно, беземоційно.
- Байдужа до похвали чи критики.
Важливо уточнити, що деякі з цих рис можна знайти й у людей без ознак розладу. Тоді вони вважаються просто особливостями характеру, які перебувають у межах норми, — акцентуаціями, як називають психологи. Термін вигадав у 1970-х радянський психіатр Андрій Личко, який вивчав межу між здоровими проявами психіки та їх переходом у розлад.
Шизоїдам бувають властиві такі фрази:
- «Залиште мене одного»;
- “Мені нецікаво з ними розмовляти”;
- “Яка мені різниця, що відбувається з цими людьми”;
- “Мені не важливо, що ти відчуваєш”;
- “Це був жарт? А що в ньому смішного?»;
- «Мені байдуже, що ти про мене думаєш».
Через що з’являється шизоїдний розлад
У чистому вигляді шизоїдний розлад особистості трапляється рідко. І чоловіки схильніші до нього, ніж жінки. Точних причин його виникнення при цьому поки що не встановлено. Але є дані, що на розвиток розладу можуть впливати такі фактори.
Генетика
Вчені виявили: у родичів людей із шизоїдним розладом особистості вищі ризики його розвитку в майбутньому.
Емоційно холодні батьки, які не виявляють турботи та уваги. Вони можуть сформувати у дитини переконання, що близькі стосунки для людей не приносять задоволення. І, ставши дорослим, він не прагнутиме до них.
Психологічне, фізичне чи сексуальне насильство, пережите у дитинстві
Дослідження показують , що це значний фактор у формуванні не тільки шизоїдного розладу особистості, а й багатьох інших психічних патологій.
Чим небезпечний шизоїдний розлад особистості
Через соціальну ізоляцію, в яку вганяє людей шизоїдний розлад особистості, вони зазвичай позбавлені допомоги та підтримки з боку оточуючих.
Деяких людей із шизоїдним розладом особистості мучить відсутність повноцінних відносин. Але вони не здатні їх побудувати через те, що близьке та відверте спілкування дається їм важко.
За спостереженнями психіатрів у деяких людей із шизоїдним розладом особистості також виникають складнощі з пошуками роботи. Це змушує їх жити у злиднях або за рахунок близьких родичів. Але це трапляється не так часто: зазвичай люди з шизоїдним розладом особистості можуть цілком нормально комунікувати в рамках робочих відносин.
Крім того, шизоїдний розлад особистості серйозно підвищує ризики розвитку депресії , тривожних розладів і тієї ж шизофренії.
Для інших люди з шизоїдним розладом особистості, як правило, не становлять жодної загрози. Зазвичай вони просто зовні байдужі до оточуючих. Але при цьому не мають бажання якось їм нашкодити. Не хочуть ними маніпулювати чи самостверджуватись за їх рахунок на відміну, наприклад, від типових людей із психопатією.
Що робити
Люди з шизоїдним розладом рідко звертаються до психіатрів чи психотерапевтів. У тому числі через свою схильність до ізоляції.
Їм дуже складно увійти до терапевтичного контакту з лікарем. І пояснити йому, що з ними справді відбувається і що вони відчувають.
Тому фахівцям доводиться шукати до шизоїдів особливий підхід. Американський психоаналітик Ненсі Мак-Вільямс, наприклад, згадує, що одного разу їй доводилося говорити з одним із таких пацієнтів не про нього самого, а про піцу. Причому в деталях: де в місті роблять кращу, ніж вона така гарна.
«При цьому вони обидва розуміли, що говорять не про піцу, а про внутрішній голод, про те, чим його задовольнити. І що відчуває людина, коли має потребу в чомусь одному , а їй пропонують зовсім інше», — згадує Мак-Вільямс .
Практика показує, що підвищити якість життя при шизоїдному розладі особистості допомагає когнітивно-поведінкова терапія. Медикаментозне лікування зазвичай використовується тільки для усунення супутніх станів — пригніченості та тривожності, — якщо вони є.
Близьким та родичам людей із шизоїдним розладом особистості зазвичай радять запастися терпінням. Намагатися максимально толерантно ставитися до проявів розладу, ні в якому разі не соромити людину за них і не змушувати її робити те, на що вона не здатна і до чого не готова.
Зате можна запропонувати дорогій для вас людині з шизоїдним розладом особистості звернутися за медичною допомогою. Можливо, їй буде легше наважитися, якщо ви скажете, що підете до лікаря разом із нею.
