Чому людям подобаються різні обличчя? Одна і та сама людина здається комусь симпатичною, а комусь — зовсім ні. Я маю на увазі саме зовнішню привабливість.
Не хочете довго читати? Ось коротка відповідь:
Фізична привабливість — це не об’єктивна якість, а відображення наших переваг, за якими стоять багато мотивів: від нейрохімічних та біологічних механізмів, пов’язаних із вибором оптимального партнера для продовження роду, до культурних стереотипів, соціального впливу та, звичайно, особистого досвіду. Саме він вносить останній штрих у наші смаки та визначає суб’єктивне сприйняття краси.
Детально розбираємось у механізмах, які роблять людей привабливими у наших очах, в статті нижче.
Справа в тому, що оцінка зовнішності іншої людини може означати різне. Якщо ми вважаємо її симпатичною, це може вказувати на:
- Потяг із бажанням довгострокового зв’язку (створення потомства).
- Миттєвий статевий потяг (без розрахунку довгі відносини).
- Естетичний потяг: ми визнаємо «об’єктивну» привабливість людини («правильні» риси обличчя, відповідність поширеним нормам краси), можливо, неусвідомлено нею милуємося, але робимо висновок, що він/вона «не в нашому смаку».
Це означає, що різним людям одна й та сама людина може здаватися привабливою з різних причин. А визначають наші симпатії кілька механізмів.
Біологія та еволюція
За однією з найпопулярніших теорій, ми несвідомо вважаємо привабливими просто людей зі здоровою зовнішністю. Тих, у кого симетричне обличчя (ознака нормального розвитку в дитинстві та підлітковому віці), чиста та рівна шкіра, правильні риси та «здоровий» колір обличчя. Еволюція підказує, що з такими партнерами ми маємо більше шансів створити життєздатне потомство.
Ще нас приваблюють люди із усередненою зовнішністю — типовою для країни чи регіону, де ми живемо.
Наприклад, найпривабливішими губами нам здаються такі, які за формою та розміром займають проміжне положення між найпухлішими та найвужчими — у нашому оточенні. Те саме стосується інших частин особи.
Якщо зібрати воєдино усереднені риси, характерні для представників певної етнічної групи, то з їхньої точки зору вийде «ідеальне» обличчя. Обличчя, що лише трохи відхиляються від «золотої середини», теж вважатимуться привабливими. Чому нам так подобається усередненість? Швидше за все, людина з такою зовнішністю виглядає носієм різноманітних генів, а генетична різноманітність підвищує шанси виживання потомства.
Нашими смаками рухають і гормони. Якщо йдеться про гетеросексуальні уподобання, то чоловіків приваблюють більш жіночні риси обличчя, а жінок більш маскулінні. Зовнішні ознаки жіночності (округлені кути, невелика нижня щелепа, великі очі, відсутність волосяного покриву), як правило, вказують на досить високий рівень жіночих статевих гормонів. А маскулінна зовнішність (різко окреслене підборіддя, вилиці, що виступають, волосся на обличчі) — типова ознака високої концентрації тестостерону. У жінок переваги можуть залежати навіть від свого гормонального фону: дослідження показують, що в період овуляції посилюється потяг до чоловіків з явно маскулінними рисами обличчя.
Звучить логічно. Але питання в тому, наскільки базові біологічні механізми керують нами в реальному житті. Деякі наукові дані виявляють прогалини у цій схемі.
Наприклад, масштабні дослідження кажуть, що людям неважливо, наскільки симетричним є обличчя іншої людини (абсолютно симетричні обличчя для багатьох виглядають дивно , а люди з правильними рисами обличчя насправді не здоровіші за інших).
Усередненість рис обличчя – не обов’язково запорука привабливості. Рівень естрогену у жінки теж не завжди робить чоловіка з маскулінною зовнішністю красивішим в її очах (набагато краще з цим справляється фонова фортепіанна музика).
Нарешті, якби біологічні механізми мали першорядне значення, ми б не мали настільки суб’єктивного сприйняття краси.
Культура та соціум
Наші уподобання непомітно для нас формує культурно-соціальна атмосфера, в якій ми ростемо.
Наприклад, ми несвідомо змінюємо уявлення про симпатичність людини (або типажу) залежно від того, наскільки високо чи низько оцінює її привабливість наше оточення.
Більше того, дослідження показало, що тут впливає навіть думка незнайомців. Американські вчені порівняли, як піддослідні оцінюють привабливість обличч на фотографіях до та після того, як їм повідомляють середній бал їхньої привабливості за оцінкою інших людей. Виявилося, що чужа оцінка впливає сприйняття особи навіть лише на рівні активації нейронів.
У ході схожого експерименту в Університеті Джона Хопкінса всі піддослідні під впливом чужої думки в результаті просто зійшлися в оцінках привабливості.
У чому секрет заразливості культурних та соціальних трендів?
Схильність несвідомо дорівнювати чужу думку — цілком прагматичний психологічний механізм, який допомагає зняти зайве робоче навантаження з мозку, пояснює психолог Ентоні Літтл: «Можливість спертися на досвід інших людей економить сили, які довелося б витратити на самостійний пошук інформації. А з розвитком соціальних мереж це взаємне “навчання” вийшло на планетарний рівень».
Особистий досвід
Саме він надає переваг індивідуальності. Хоча і він формується не в вакуумі.
- Імпринтинг . Часто нас тягне до людей, які зовні схожі на наших батьків. І це цілком природно. З самого народження риси обличчя та міміка наших батьків міцно закріплюються у психіці – цей процес називають імпринтингом. Образ людей, які забезпечили нам виживання, так глибоко врізається на згадку, що ми орієнтуємося ним навіть у дорослому житті під час виборів партнера для тривалих відносин. Не йдеться про буквальну подібність: потрібен не клон, а «ремейк». Досить і кількох збігів: така сама міміка чи форма обличчя, таке саме становище куточків рота чи відстань між очима тощо. За таким же принципом нам можуть подобається і люди, зовні схожі на людину, з якою ми мали перші серйозні стосунки.
- Оцінка особистості. Відомо, що нас приваблюють люди, які близькі нам за характером та переконаннями. До чого тут зовнішня привабливість? Судячи з досліджень, ми вміємо досить точно визначати деякі риси характеру – від рівня самооцінки до релігійних переконань – не тільки по особі людини під час живого спілкування, а й просто по фотографії. Те саме можна навчити робити нейронну мережу. Отже, є об’єктивні параметри зовнішності, що відбивають певні властивості особистості. Ми неусвідомлено зчитуємо цю інформацію при першому погляді на людину і так само неусвідомлено оцінюємо ступінь нашої сумісності. Від цього висновку залежить і її привабливість у наших очах.
- Естетичний досвід. Ми вже писали про те, що будь-який естетично значущий стимул здається привабливішим за двох умов: з одного боку, він повинен добре піддаватися розпізнаванню та інтерпретації (тобто в якомусь сенсі бути нам знайомим), а з іншого боку — повинен нести в собі нову інформацію (Елемент невідомості). Якщо ці фактори добре збалансовані, нейронний ланцюжок винагороди активується максимум. Це добре видно з прикладу сприйняття мистецтва. Досвід і «нагляд» – індивідуальні параметри, отже і баланс між розпізнаванням та здивуванням у всіх різний. Якщо оцінювати обличчя людини як естетично значущий стимул, наприклад, як картину, то привабливим нам має здаватися поєднання знайомих чорт із якоюсь «родзинкою» — новою та оригінальною особливістю, за яку чіпляється наш погляд.
Хоча ми відразу розуміємо, чи подобається нам людина, за цю мить у підсвідомості встигає спрацювати одразу кілька біологічних, соціокультурних та психологічних механізмів. Окремо їх алгоритми можна прорахувати, але результат їхньої взаємодії щоразу непередбачуваний. Тому завжди залишається свобода вибору.
