Чи повинна дитина вміти себе захищати?

Знайшли помилку? Будь ласка, виділіть текст та натисніть Ctrl+Enter. Ми вдячні за Вашу увагу.

povynna-dytyna-vmity-sebe-zahyshhatyНещодавно до мене звернулася одна знайома з ситуацією, коли її дворічна донька в спілкуванні з однолітками веде себе трохи скуто і не так активно, ніж інші діти. Вони можуть віднімати іграшки, кричати, штовхати один одного – загалом, усіляко проявляти свою думку і відстоювати свої кордони. А її дівчинка так не вміє і може заплакати і засмутитися від такого звернення до неї. Але після, все одно повертається до них грати.

І у мами виникли питання: «А чи треба вчити доньку іншій поведінці? Чи травмується вона психологічно при такій взаємодії? Чи буде їй важко спілкуватися з людьми в майбутньому?».

У житті багатьох батьків можуть виникнути такі теми. І щоб вирішити їх, необхідно подивитися на них з різних сторін.
Для розуміння особистості дитини, в першу чергу, згадайте, а якими ви були в дитинстві? Як себе вели з іншими дітьми? Дуже часто, ми пробуємо приміряти свої моделі поведінки нашим дітям «ось я робив так-то …» або «твій тато ніколи себе так не вів» і т.д. І нам буває складно відокремити себе від свого малюка, усвідомити, що він інша людина. У дитинстві всі ми переживали ті чи інші проблеми і зараз думаємо, що і дитина буде переживати подібним чином.
Але добре б згадати в яких моментах вам дійсно потрібна була допомога батьків, а з якими ви справлялися самостійно? Чим схожа, а чим відрізняється ваша дитина від вас у дитинстві?

Наші батьки навчили нас «давати здачу», «не спілкуватися з« поганими »дітьми» і т.д. І ми, виходячи з найкращих спонукань, передаємо свій досвід, сподіваючись, що нашим дітям це обов’язково стане в нагоді і допоможе.

Але якщо ви дійсно хочете допомогти своїй дитині, то просто поспостерігайте за нею.
Придивіться, чи дійсно вона глибоко переживає неприємності: не хоче спілкуватися з дітьми, виходити гуляти, стала апатичною, порушився сон і апетит і т.д. Якщо ви помітили такі зміни, то, звичайно ж, необхідно докласти зусиль для нормалізації емоційного стану дитини: сімейний похід в улюблені або нові місця, спільні ігри; програвання проблемних тем через казки, ігри, малюнки та багато іншого.
Саме тут і стане в нагоді весь ваш накопичений багаж знань. Але, коли ваші дії не допомагають, то обов’язково зверніться за професійною психологічною допомогою.

Крім спостереження за емоційним фоном дитини, варто враховувати її характер і поведінку. Якщо малюк знову і знову знаходить спосіб взаємодії з дітьми, то це означає, що у нього достатньо внутрішніх і зовнішніх ресурсів самостійно впоратися з труднощами.
А що може бути приємніше, якщо ви бачите, що ваш малюк росте самостійною і успішною дитиною?

Все це, звичайно ж, не означає, що батьки зовсім не повинні показувати і розповідати про інші способи подолання перешкод. Але важливо, щоб це було в доступній для віку формі.
Постарайтеся уникати гнівних висловлювань типу «Ти, що не можеш дати йому здачу?» або «І ти відбери у нього іграшку». Саме така сверх-емоційна реакція і невдоволення поведінкою може викликати у дитини почуття неповноцінності, розуміння, що вона – причина засмучення батьків.

У кожного з батьків є внутрішня мудрість і нескінченна любов для додання сил і знань своїй дитині. Просто іноді ми забуваємо про це і йдемо на поводу своїх емоцій, особисто не пережитих психологічних травм, виникаючих неприємностей. Але все це можна і потрібно подолати! Головне вміти відчувати себе і свою дитину, усвідомлено підходити до тієї або іншої дії.

Якщо підвести підсумок, то, щоб зрозуміти, чи потрібно міняти поведінку своєї дитини, в першу чергу необхідно відокремити свої почуття від почуттів дитини, відповісти на питання «що зі мною відбувається, коли моя дитина робить ті чи інші вчинки?». А далі ви зможете вже «чистим» поглядом подивитися на свого малюка і зрозуміти, чи є у нього дійсно труднощі або це природна і органічна поведінка для дитини.

Бути батьками – це безперервна праця і одночасно нескінченне щастя. Удачі вам на шляху до розуміння себе і своїх дітей.

Напишіть відгук